kelepm: (Default)
Покидаємо Орхущину, їдемо до Кобнхавна ;)

Вокзальчик Орхуса зсередини:


Read more... )
kelepm: (Default)
А ще в Орхусі є унікальний музей Старого Міста. В нас відома концепція створенння музею, коли історичну будівлю десь розбирають, а потім збирають на іншому місці. Але в нас мова йде лише про щось етнічне, а от в Орхусі данці пішли далі і створили музей оригінальних фахверкових будівель, макет ранньомодерного міста з ратушою, майданом, риночком, річкою, церквою та ремеслами. Звісно, за ті півтори години, що нам випали, важко встигнути обійти всі експозиції, але вже що вийшло, то вийшло :)

Вигляда все це так:



Ну і поїхали:
Read more... )
kelepm: (Default)
Отож, цими днями (1-6 липня 2012 року) я жив і працював в околицях Скандерборга, а для душі і пуза використовував неофіційну столицю Ютландії, друге місто в країні після Копенгагена - Орхус.

Типова данська архітектура - цегла (дрібніша за нашу і явно якісніша) і черепиця. Так будували сотні років тому, так будують і зараз.


Read more... )
kelepm: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] pollotenchegg at Спадкове дворянство у 1897 р.
У 9 губерніях на території сучасної України перепис 1897 р. зафіксував 210.751 спадкових дворян і членів їх сімей, що складало 0,92% всього населення. Ще були особисті дворяни (у яких дворянство не передавалось у спадок), їх було більше, але цей пост не про них.

Найбільша кількість спадкових дворян приходилась на правобережні губернії: Київську (39 тис.), Волинську (34,7 тис.), Подільську (30,2 тис.), а найменша на Таврійську (12,4 тис.), Катеринославську (12,1 тис.) і укр.частину Чернігівської (11,0 тис.). При цьому найбільша частка спадкових дворян у населенні була у Волинській губернії (1,2% населення), а найменша у Катеринославській (0,6%).

З 210,8 тис. спадкових дворян 97,4% приходилось всього на три мовні групи: російськомовних 88,9 тис. (42,2%), україномовних 59,2 тис. (28,1%) і польськомовних 57,1 тис. (27,1%). Географія їхнього розселення, як і очікувалось, виявилась дуже цікавою.


Read more )
kelepm: (Default)

От і бився турецький галіот так завзято, - його команда добре знала, що на них чекає. Більшість морисків обрала смерть, а не полон і це, як спокійно зауважив лейтенант Муелас, доводило, що народилися вони в Іспанії, ставши потім корсарськими псами. Зрештою, всі знали, що не знайти такого іспанського солдата, який би залишив у живих співвітчизника-ренегата, що став корсарським капітаном, та й будь-кого з морисків, хіба якщо вони здалися без опору. Таких згодом передадуть до рук Інквізиції. Мориски – хрещені маври, чия вірність християнському обряду завжди була сумнівною, були вигнані з Іспанії за вісімнадцять років до того, після багатьох неприємностей і підозри, зрадництва, кривавих повстань і фальшивих навернень. Вигнані просто неба, вони зазнали численних знущань, убивств, грабунків, вони бачили як ґвалтують їхніх дочок і дружин, а коли вони врешті дісталися африканського берега, навіть їхні брати-маври відмовлялися їх прийняти. Коли ж вони зрештою осіли в піратських портах – Тунісі, Алжирі і, особливо, Салеху, найближчому до узбережжя Андалусії, вони стали найстрашнішими та найненависнішими ворогами Іспанії, так само як і найжорстокішими в своїх наскоках на іспанські прибережні села, які вони, чудово знаючи місцевість, атакували, не знаючи жалю, з добре зрозумілою ненавистю людей, що зводили старі рахунки. Як писав Лопе де Вега в своїй п’єсі «Добрий страж»:Read more... )

kelepm: (Default)

Переслідування корабля розташовує вас до тривалої гонитви, але я присягаю перед Богом, що цей один випробував нам терпець до краю. Нашому настрою не дуже сприяли вечір, місячна ніч і цілий ранок, коли ми гнали нашу здобич по схвильованому морю, яке раз-пораз розхитувало вузький каркас галери. На двох тугих вітрилах, засушивши весла, коли галерні раби разом із солдатами та матросами укривалися як могли від вітру і бризок, «Мулата», 24-баночна галера, промандрувала вже біля тридцяти ліг у гонитві за берберським галіотом, що тепер був майже в наших руках, уже з’їдений жадібними поглядами старших матросів, які розраховували захопити його ще до обідньої, якщо ми, звичайно, не поламаємо щогла.Read more... )

kelepm: (Default)
Це виглядає як безумство. Я взявся перекладати улюбленого автора з англійської, не рахуючись із тим, що маю досить обмежений досвід як читання англійською, так і перекладу з нього, що перекладаю не з оригіналу, а з перекладу (втім, підглядаючи в оригінал і, мабуть, щодалі, то частіше). Але пан Богдановський, як виглядає, зробив власний (не сумніваюся, що чудовий, як і попередні) переклад в стіл, бо в Росії книга не вийшла і, здається, не вийде, бо мориски походять на кавказців, а тогочасні іспанці зі своїми кавказцями були дуже нетолерантними.

Зізнаюся - мене книжка вразила. Мабуть тому і захотілося перекласти на українську - познайомити тих, хто осилить мій кривий переклад, із неймовірним світом Середземномор'я, з іншим фронтом тогочасної боротьби християнства та ісламу - вже не в українському степу чи на Чорному морі, а в південних морях і на південних берегах, вже не з татарами, а з арабами та берберами Магрибу.

Книжка жорстка і навіть жорстока. В ній, як завжди у "фронтовій" прозі дона Артуро, мало прикрашань дійсності.

Для тих, хто не в курсі, пояснюю преамбулу. Дія відбувається в Іспанській Імперії 1627 року. До Іспанії на той момент, окрім заморських колоній, належали сучасна Бельгія і значна частина сучасної східної Франції, південна Італія і ціла Португалія зі своїми колоніями. Втім, ця імперія не відзначалася внутрішнім благополуччям, що, власне, і описує нам Артуро Перес-Реверте (якого я шанобливо називаю просто доном Артуро) у своєму циклі про пригоди капітана Алатристе. Іспанія в цих книжках постає перед нами надзвичайно живою, змальована в контрастних фарбах блиску та убозтва. Доблесть і неробство, потужна військова машина і всесильна шашіль корупції, що роз'їдає зсередини машину державну - все постає в доступному сучасній людині вигляді, але при цьому достатньо достовірно. І вже напевно руйнується той стереотип, ніби Інквізиція задушила і спалила все і всіх.

Головні герої циклу - Дієго Алатристе та Іньїго Бальбоа. Дієго Алатристе це 45-річний іспанський солдат, а в мирний час - шпага за наймом. Чудовий, надзвичайно досвідчений (в армії з 13 років) вояка, небагатослівний і холоднокровний, а поміж тим - любитель книжок і поезії, близький друг видатного іспанського поета тієї епохи, - дона Франсіско де Кеведо, одного з найважливіших другорядних персонажів циклу. Він виховує сина свого загиблого друга, Іньїго Бальбоа. Цей хлопчина, юний, сміливий, безшабашний баск, і є тією людиною, від чийого імені ведеться оповідь. Разом ця пара виявляється втягнута в інтриги королівського рівня в першій і п'ятій книзі ("Капітан Алатристе", "Кавалер у жовтому каптані"), протистоїть всесильній Інквізиції у другій ("Чистота крові"), воює з нідерландцями на полях Фландрії ("Сонце Бреди") і проводить справжнісіньку спецоперацію в четвертій ("Золото короля").

І ось, нарешті, шоста книжка, в якій вони ходитимуть на королівській галері "La Mulata" по Середземному морю, воюючи з мусульманами та єретиками (тобто протестантами).



I. ВАРВАРСЬКИЙ БЕРЕГ
http://kelepm.livejournal.com/4819.html
http://kelepm.livejournal.com/5064.html
kelepm: (Default)

Умеренная срачабельность

Умеренная срачабельность
Вы срачабельны - это знаете не только Вы сами, но и Ваши друзья, которые не раз нарывалось на грубость за те или иные проступки. Однако, стоит отметить, что Вы никогда не устраиваете срач просто так, а лишь в ответ на несправедливость и неадекватные действия. Срач для вас не самоцель, а, как это ни странно, попытка решить проблему и урегулировать конфликт, но с одним "но" - чтоб отбить у оппонента охоту впредь выкидывать подобные выходки. С этой точки зрения Вы скорее "миротворец", чем "поджигатель".
kelepm: (Default)
Валенсія зачарувала мене мегасучасним, а проте мегакласним "Містом Науки і Мистецтв" Сантьяго Калатрави і чудовим еклектичним ансамблем центра міста. Тут розмовляють на діалекті каталонської мови і це портове місто можна порівнювати з Барселоною. В цьому сенсі це Барселона без Гауді, але з приємнішим кольором, бо колір Барси хтось влучно і ємко описав як "колір тікаючої собаки".

Місто Мистецтв і Наук у Вікі


Read more... )
kelepm: (Default)
Гранада відома тим, що тут був останній осередок державних мусульман на Піренеях. Цьому сприяла захищеність ландшафтом (зокрема горами Сьєра-Невада, які я бачив засніженими) і близькість підтримки з Магрибу. Та зрештою Католицькі королі Ізабела Кастильська та Фердинанд Арагонський зібралися з силами і в результаті десятирічної війни вигнали звідси останнього еміра, Мохамеда XII, відомого як Боабділ. Переможцям дісталося арабське місто з чудовим палацом Альгамбра.

Альгамбра це дитинець міста, його град, Кремль. Вона розташована на горі, куди ми й підіймаємося. Ранок, і таки прохолодно, лише кілька градусів вище нуля:


Read more... )
kelepm: (Default)
Це місто було першими воротами в новий світ, доки не програло конкуренцію з Кадісом.


Read more... )
kelepm: (Default)
Місто, яке мене чомусь не зачепило, хоча насправді воно дуууже цікаве. Це і культурний осередок маврів, і їхня славнозвісна соборна мечеть, і неповторна атмосфера провінційної південної Іспанії, і старовина аж до давноримського мосту, який іще недавно був відкритим для автомобілів.

До старого міста можна дістатися через вже згаданий міст через Гвадалквівір:


Read more... )
kelepm: (Default)
Вестготська столиця Іспанії, церковна столиця сучасного королівства, центр інквізиції, місто славнозвісних зброярів і великого Теодороса Теотокопулоса, відомого як Ель Греко. Толедо!

Загальна панорама міста. Над містом височіє королівський палац - Алькасар.


Read more... )
kelepm: (Default)
З Мадрида - і на небо!
Тут ми були навіть дві ночі, але лише один повний день 20 лютого. Сильне місто, справжня столиця!


Read more... )
kelepm: (Default)
Цим постом я починаю перекладання торішніх фотозвітів з форуму, де їхнє майбутнє непевне, сюди, де вони нікуди не дінуться :-)

Read more... )
kelepm: (Default)
Під час Різдвяних канікул я також вирішив пройтися містом, цього разу з фотоапаратом. Знову Замостя, люблю я його дуже.
Повертаємо з мосту відразу в бік Островського. Колись тут були цікаві пейзажі, "не те шо січас":

Read more... )
kelepm: (Default)
Мабуть, так буває з усякою визначною подією, що сколихнула світ. Не дарма ж кажуть - "Чем дальше революция, тем больше людей, носивших бревно с Ильичём".

Не смійтеся, не відвертайтеся. Наведу не дуже, мабуть, коректний, але достатньо зрозумілий приклад. Якщо за 50 років Помаранчеву Революцію шануватимуть як визначну подію, то я матиму змогу повчати молодих на правах людини, що відсиділа в наметі на Хрещатику п"ять тижнів, коли насправді моя участь у тих подіях обмежилася в денно-вечірньому пікетуванні перші три дні. Далі я застудився і вийшов лише наступного понеділка, коли ми пікетували тодішнього губернатора Калетніка. Що ж до моєї участі на самому Майдані Незалежності, то там я був аж один день, 7 грудня, вже після рішення Верховного Суду за день до історичного голосування у ВР за політреформу та переголосування другого туру. Дрібничка, і куди мені до справжніх героїв, які ночували в пікетах?

А Велика Вітчизняна? Понад чотири роки, вкупі з Радянсько-Японською війною ціла країна воює. Зрештою всі, хто хоч народився за тих часів, отримує можливість вказувати на прищик на рідній попі, називаючи його бойовим шрамом. Так, це цинічно, але як інакше пояснити, що останні ветерани помирають, а героїв стає все більше? Спілки ветеранів роздуваються, кожен може знайти цю статистику, бо ж тема піднімається щороку.

Так вийшло, що обидва моїх діди воювали, хоч і небагато. Мамин батько, сержант артилерії, воював проти Японії, зокрема зазнав хімічної атаки, що могло вплинути і на його здоров"я. Дід Іван помер, коли мамі було 22 роки. Кожного Дня Перемоги він гірко пив із сусідом, і плакав. Розповідати про війну не любив, мамі казав "Рано ещё, деточка", та так і не встиг, коли вже не рано...

Татків батько був осиротілим підлітком, який утік з під опіки і прибився до наших наступаючих військ. Від катаєвського Вані Солнцева його відрізняв вік і подальша доля. То книжний "Сын полка" після загибелі капітана Єнакієва був відправлений до суворівського училища. Дід Петро не зміг пережити смерті свого покровителя, шофера дяді Яші, чию голову куля снайпера розтрощила за мить після того як він по-батьківському погладив його власну. Він повернувся додому і не любив згадувати про свій дитячий бойовий досвід, що був сповнений не казкового героїзму, а болю, крові і поневірянь. Нагородами його обділили, так-бо вирішив якийсь гладкий активіст Ташкентського фронту, попри представлення до "За відвагу".

Або ось іще цікавий приклад героя. Як мій тато ще сам був підлітком, батько його товариша, розповідав про окуповану Вінницю і поліцаїв з числа своїх, вінничан. Ці хлопці були вірними псами окупантів, як і належить новонаверненим, і діти окупації від них чимало натерпілися. Цікаво, що за двадцять років по війні той чоловік зустрів колишнього поліцая в одному з магазинів. Той вимагав для себе дефіциту і особливого ставлення, мотивуючи це тим, що він, мовляв, ветеран війни і кров за всіх тут проливав (згадується лемент Йоріка з "Короля Літра" -"Я в танке горел... Я лётчик!"), а от як зустрівся поглядами зі свідком власного "героїзму", "чомусь" замовк і позадкував до виходу.

Офіційно в нас ветеранами війни є залучені до бойових дій до 1954 року. Звичайно, бойові ветерани НКВС ніколи не побратаються з ветеранами УПА. Я вже писав раніше про аксіому для будь-якого партизанського руху - для ворога він є бандитським апріорі.

Герої війни з власним народом, доблесні звитяжці Ташкентського фронту та просто фантазери, які дописують собі роки та чужі подвиги, підстаркуваті професійні актори з ретельно прописаними героїчними життєписами - всі вони демотивують мене дивитися святкову показуху. Краще пом"яну справжніх учасників та привітаю діда, дай Боже йому здоров"я.
kelepm: (Default)
- Молодой человек! Молодой человек, постойте!- кричал старик в широкополой шляпе, из под которой свисали по вискам длинные завитки черных с проседью волос,- уделите старику несколько минут вашего драгоценного времени и гарантирую вам: вы не будете таки разочарованы его потерей!
Невысокий, худощавый парень замер на месте, поправил лямку этюдника на плече и огляделся по сторонам.
- Да, да! Таки я это вам! Я уже почти полквартала бегу за вами, но куда уж старому еврею с его больными ногами тягаться с молодым и полным сил поцем!
- С кем, простите?- парень удивленно поднял бровь.
- Да не важно… У меня есть к вам деловое предложение, вы таки прямо не сможете от него отказаться! – старый еврей нервно теребил бороду и буравил парня своими черными, навыкате, глазами.
- Я вас внимательно слушаю,- молодой человек не ел уже два дня и был готов работать хоть золотарем за корку хлеба.
- Таки пройдемте в мою лавку и по пути я вам все объясню,- старый еврей взял парня под локоть и потащил за собой,- Дело в том, что я держу ювелирную лавку. Дела идут не ахти как и старый Моисей задумался- почему? Он долго ломал свою старую, больную голову и наконец понял: все дело в вывеске! У Моисея таки плохая вывеска, она старая, буквы маленькие и совсем не красивая, а ведь гои так падки на все цветастое, вот они и не идут к старому, больному еврею. Они таки просто не видят, что тут есть я!

Read more... )

Profile

kelepm: (Default)
kelepm

May 2013

S M T W T F S
   123 4
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 05:32 am
Powered by Dreamwidth Studios